Артемій Ведель

до 200 – річчя смерти (1767 – 1808рр.)

В особі Артемія Веделя українська духовна музична культура досягла зоряних висот. Понад 30 духовних концертів, дві Літургії, „Всеноша”, 40 окремих хорів і вокальних тріо на канонічні тексти – це лише те, що нам відомо на сьогодні з творчого доробку творця.

Вершини композиторської майстерності А. Ведель досяг у жанрі духовного концерту. Його ім’я завжди згадується разом з іменами Дмитра Бортнянського і Максима Березовського – славного трія творців „Золотої” доби в історії української музики.  Всі вони українці за походженням. Однак лише життєвий шлях А.  Веделя повною мірою пов’язаний з Україною.

Композитор жив в епоху складних і здебільшого трагічних історичних перетворень. Це був період царювання Катерини II і Павла I, коли українські землі, як і українська Церква, остаточно втратили свої автономні права. В 1764 році було зліквідовано гетьманство. В 1775р. зруйновано Запорізьку Січ. В 1983 р.  юридично запроваджено кріпацтво в Україні. Не менш драматичною, сповненою трагічних подій, фатальних обставин була і доля незвичайної особистості, як А. Ведель. Як писав видатний композитор і хоровий диригент Олександр Кошиць: „Вогнистим метеором промайнув над Україною талант А. Веделя, полишивши загадку психологам і тайну біографам”...

Жодна розповідь про життєвий шлях А. Веделя не була б можливою без спогадів двох учнів і близьких друзів композитора – відомого співака і композитора, протоієрея Петра Турчанінова та півчого Василя Зубовського, пізніше ієромонаха Києво-Печерської Лаври, Варлаама.  Ці спогади не збереглися, а дійшли до нас у викладі професора Києво-Могилянської Академії, журналіста, колишнього реґента хору Академії – Віктора Аскоченського, котрий написав біографічні статті про А. Веделя, присвятив йому розділ в праці „Київ з його найдавнішим училищем-Академією”, опублікував автобіографічні нотатки П. Турчанінова,  додавши до них листи А. Веделя. Також ці джерела та оповідання старих мешканців Києва, котрі ще пам’ятали композитора, використав у своїй статті-монографії В.  Петрушевський.

Артемій Лук’янович Ведель народився в 1767 р. в київській міщанській родині. Батько був різьбaрем київського іконописного цеху. Родина мала свій будинок і садибу на Подолі біля колишнього Хрещатого яру. Відомо, що здібного до співів сина Артема в 9-річному віці батьки віддали на навчання до Києво-Могилянської Академії.  За 12 років навчання Ведель здобув ґрунтовну гуманітврну освіту, в тому числі й музичну.  Він гарно співав, грав на скрипці, тому в оркeстрі виконував провідні партії, а його тенор був справжньою окрасою академічного хору.  Згодом А. Веделю довірили керування хором, звучання якого молодий музикант довів до високого мистецького рівня.  Навчання в Академії сприяло й особистому розвитку майбутнього митця, світогляд якого формувався в дусі гуманістичних ідей просвітництва. 

А. Ведель вивчає праці найкращих представників української філосовської школи – С. Яворського, Ф. Прокоповича, М. Козалинського, Г. Кониського.

Захоплюється творами Г. Сковороди – в них особлива філософія, особлива життєва мудрість, вони вчать доброти й любови до людей, вчать співчувати чужій біді, керуватись у житті власним сумлінням.

На жаль, не збереглося жодного художнього портрета А.  Веделя.  П. Козицький у книзі „Спів і музика в Київській Академії за 300 років її існування” наводить спогади В. Зубовського про те, що А. Ведель був вродливим юнаком, з чудовими променистими очима на задумливому обличчі; вирізнявся шляхетними манерами і надзвичайною скромнісю.  Суттєвими рисами його вдачі були „глибока й щира релігійність та надзвичайна ніжність і лагідність душі, завжди пройнятої дещо сумним і скорботним почуттям”.  

За словами А. Аскоченського, А. Ведель, керуючи хором, ніколи не сердився, а помилки виправляв лагідно, з усмішкою. І справа була не тільки в природі характеру, але насамперед у свідомому виборі ним життєвих основ, які базуються на перевазі духовності й моральної чистоти.  А. Ведель буде вірний їм до останнього подиху. Зі спогадів відомо, що композитор вів майже аскетичний спосіб життя, ніколи не прагнув кар’єри, багатства, слави, переймався чужим горем...А поки талант А. Веделя – співака і диригента – шліфується в роботі з хором Академії. До здібного співака і диригента придивляється Митрополит Київський Самуїл Миславський, видатний діяч, який підтримував навчальний процес в Академії на європейському рівні (наполягав на введенні в навчальну програму європейських мов, історії мисецтва, малювання, тощо), дбайливо опікувався студентами, роздавав своє майно (одяг і гроші) бідним і убогим.  Тому зрозуміло, що, коли московський генерал-губернатор П. Єропкін звернувся до Митрополита Самуїла з проханням прислати до нього знавця хорового співу, то останній рекомендував йому саме А.  Веделя.  У березні 1788р. молодий музикант разом з кількома хористами їде до Москви і там обіймає посаду капельмейстера хору і оркeстру в губернаторському домі, що був одним із центрів музичного життя тогочасної Москви.  Деякий час А. Ведель очолює капелу князя Прозоровського, хоча формально служить канцеляристом у департаменті Сенату. Можливо, що в Москві продовжував музичні студії (у Сарті), або навіть студіював у тамтешнім університеті, як подає П. Турчанінов.

Можна припустити, що спроби писати музику все ж були, але які саме це твори?  На жаль, значна частина доробку А.  Веделя не має датування. Відомо лише, що у грудні 1792р. А. Ведель був звільнений від служби за власним проханням і повернувся до Києва.

На той час у Києві містився штаб піхотного корпусу, яким керував генерал-поручник Андрій Леванідов. Генерал любив музику, зокрема духовні співи, часто відвідував з корпусним хором монастир св. Катерини на Поділлі, заходячи після Служби до отця Євстахія, відставного флотського обер-ієромонаха, який жив при монастирі. Там з генералои Леванідовим і познайомився А. Ведель, який бував у отця Євстахія разом з викладачами Києво-Могилянської Академії.  Присутній при цьому знайомстві П. Турчанінов, котрий був тоді малолітнім півчим у хорі Леванідова, згадував, що генерал, за порадою отця Євтсахія упросив А.  Веделя заспівати. Коли А. Ведель з кількома хористами заспівали староинний концерт А. Рачинського „Возлюблю Тя, Господи!”, генерал і всі присутні були зачаровані голосом А. Веделя, після чого Леванідов запросив талановитого співака керувати корпусним хором.

Відтоді починається найщасливіший і найплідніший період у житті й творчості митця.  Під його майстерним керівництвом за короткий час корпусний хор став найкращим в Києві, його виконавчу манеру почали наслідувати інші хори.

Популярність А. Веделя як співака і диригента швидко зростає.  

В. Аскоченський писав, що голос А. Веделя був поставлений від природи, для нього не існувало вокальних труднощів.

Відомо п’ять духовних концертів 1794-95рр., які А. Ведель датував власноручно. А скільки у цей натхненний період було створено інших композицій, на яких не зазначено дат?..

Щойно написані твори одразу звучали у виконанні корпусного хору, їх переймали інші виконавці. П. Турчанінов описував величезне враження, яке справляло на нього виконання з участю автора концерту А.  Веделя „В молитвах невсипаущую Богородицю”: „В ньому всі сили тенора, всі слухачі обливались слізьми. Коли він співав, щось небесне, невимовне було в його очах”.

В.  Забоєвський пригадує, як плакали люди під час виконання концерту „Спаси мя, Боже, яко внідоша води”; говорить про широку популярність в народі концерту „Помилуй мя, Господи, яко немощен єсьм”, який обійшов усю православну Русь”. Хвилююче враження, за спогадами В. Зубовського, справляв і концерт „Доколє, Господи, забудеш мя” (відомий ще як концерт Н3); після його виконання хором Леванідова у Михайлівському монастирі до А.  Веделя підійшов князь Дашков, що перебував тоді у Києві, зняв з себе золото і подарував композиторові, додавши ще 50 червінців. Надзвичайно емоційний вплив творів А. Веделя сприяв величезній їх популярності. Зокрема, міністр юстиції П. Прощинський купив у композитора св. Літургію за 300 карбованців.

У квітні 1796р. А. Леванідова призначають Генерал-губернатором Харківським і Воронезьким. А. Ведель разом з кількома найкращими хористами, серед яких був і П. Турчанінов, переїжджає до Харкова. Для урочистої зустрічі нового намісника композитор пише концерт „Воскресни, Боже, суди землі” і сам виконує його з новоствореним харківським хором.

В особі генерала А. Леванідова А. Ведель мав справжнього захисника і покровителя. Генерал, задоволений працею А. Веделя, створює йому всі можливі умови для занять музикою, сприяє підвищенню по службі. Ще у 1794р. композитор, за порадою Леванідова, вступив на військову службу – канцеляристом у штабі генерала. В 1796р. йому присвячено ранґ капітана і призначено старшим ад”ютантом.

Сповнений творчої енергії, він пише чудові хорові концери: „Услиши, Господи, глас мой (N8), „Господь спасет мя”(N10) і великий двохоровий концерт „Проповідника віри і слугу слова Андрея Восхвалим (N9).

А. Ведель викладав також співи і музику у вокальному класі казенного училища, готував співаків для Петербурзької співацької капели.

На жаль, щасливий, сповнений творчих здобутків період життя А. Веделя був коротким. У 1796р. по смерті Катерини II на престол сходить її син Павло I. З патологічною схильністю до військово-казарменної дисципліни він перетворює на казарму всю країну, звільняє всіх катерининських урядовців  Звільнений з посади Леванідов залишає Харків.

Ведель подає у відставку і у 1797 р. переходить на цивільну службу до Слобожансько-Українського губернатора О. Теплова, у якого деякий час продовжує керувати хоровою капелою. Митця дедалі більше охоплюють розчарування і відчай. Мистецьке життя у Харкові, як і по всій Російськй імперії, майже завмирає. Закрито міський театр, за розпорядженням Павла I значно скороченo полкові рогові й симфонічні оркестри, зовсім ліквідовано військові хори. Але найбільш гнітюче враження на А. Веделя справив царський указ 1797р. про заборону співати в церквах хорові концерти. Невдовзі А. Ведель залишає і педагогічну роботу в казинному училищі.

Поле творчої діяльності композитора невпинно звужувалося.  Безвихідь, душевна перевтома приводять А. Веделя у серпні 1798р. у Київ до батьківського дому. Рідне місто зусрічає його такою ж ворожою, сповненою тривоги, атмосферою казарменних порядків, яка гнітила його в Харкові. В листопаді 1798р. з’являються два хорові концерти, в яких відображено внутрішній стан А. Веделя – відчай, тривожне передчуття. В листі до П. Турчанінова А. Ведель пише: 1-й „Боже, законопреступници восташа на мя”, а 2-й –„Ко Господу у всегда скорботи, воззвах”, які і були співані в Братському і Софійському соборах; зовсім я невдоволений, що вони мене не змогли зворушити, бо нічого того не могли виразити, що там зображено”.  Для А. Веделя музика – найприродніший спосіб самовираження. Створюючи хорові концерти, він вкладав в них усю силу своїх почуттів, внутрішніх помислів і переживань. Більшість концертів написані на тексти благальних псальмів із Псалтиря, які співзвучні веделівському світогляду. Головною темою творів митця є протистояння добра і зла, творення і руйнації.  Очевидно, все, що руйнувало нормальне, за принципами моральної чистоти життя, заважало творчій самореалізації, викликало у А. Веделя глибоке розчарування, призводило до психологічних зламів: „Я не знаю, що мені робити. Мені здається, що мене Бог зовсім залишив...Я вкрай не влаштований в моїй долі...” ( з листа до П. Турчанінова).

У січні 1799р. А. Ведель став послушником Києво-Печерської Лаври, маючи на меті з часом прийняти постриг. П. Турчанінов, відвідуючи свого друга, помітив у ньому зміни: обличчя було виснажене, заросло бородою, погляд „загадковий, палаючий”, виглядав він самотньою і розчарованою людиною.  

А. Ведель, розповідав П. Турчанінову про свої видіння і одкровення, однак той майже нічого не зрозумів, окрім того, що композитор невдовзі збирається покинути Лавру, бо тут його тільки й навчають, що їсти, пити і спати. Хоча В. Аскоченський пише про активну участь А. Веделя у монастириському житті: Він знайшов пошану серед ченців Лаври, зокрема за свою аскетичну поведінку.

Композитор несподівано покидає Лавру, повертається до батьківської домівки, багато читає, пише музику, подорожує берегами Дніпра. П. Турчанінов у своїх спогадах вказує на причину, за якою А. Ведель залишив Лавру: Митрополит Ієрофей доручив крмпозиторові написати кант на сподіваний приїзд вел. Князя Константіна в Київ.  Замість канту А.  Ведель приніс листа до царя, невідомого змісту, що згідно з усіма джерелами мав політичний підклад. Композитора арештовують.  Зрозуміло, що Митрополит, відомий як людина немилосердна і свавільна, боявся розголосу і передбачуваної реакції царя, тому доклав усіх зусиль, щоб ізолювати А. Веделя у божевільній. Вражає те, що остаточну санкцію на „лікування” А. Веделя губернатор Києва отримує від самого царя Павла I, для якого людина з такими думками була особистим ворогом.  Улітку 1799р. композитора було засуджено „За бродяжество в смiрітельний дом” до кінця життя (а йому лише 32 роки).  З”являється  „Діло про поміщення на лікування у лікарню божевільного – відставного капітана Веделя” із написом „секретноє”.

Ув’язнивши талановиту людину, що мала тонку, вразливу душу, в гамівному домі можновладці силою примушували композитора збожеволіти, заборонивши до того ж, видавати йому папір і перо.

Крім цього, було заборонено виконання творів А. Веделя, пізніше – навіть їх друкування; замовчувалось ім’я великого музиканта. Жахливий, лицемірний вирок російських можновладців геніальному композиторові ( в листі до нього Дмитро Бортнянський назвав А.  Веделя Моцартом духовної музики).

Звернімо увагу на те, що слова А. Веделя щодо участі Павла I виявились пророчими – в 1801р. цар був задушений. З цього приводу П. Турчанінов згадує, що під час одного з відвідувань А.  Веделя у лікарні, композитор раптово, перервавши розмову, вигукнув: ”Ура! Олександр на престолі!”, що викликало метушню. Трапилось це в день убивства Павла I , про що в Києві дізнались лише за кілька днів. Тим то П. Турчанінов вірив у надприродні здібності А. Веделя і вважав його ясновидцем.

Олександру I (наступнику Павла I) в 1802 році була представлена справа „Божевільного капітана” для перегляду з метою амністії. Але, як відомо, страх перед історичною правдою, духовне убозтво породжують жорстокість влади. Дев”ять довгих років знущання витримав А. Ведель!  Лише за декілька днів до смерті, хворого, його відпустили додому, де, з молитвою на устах, у садку він помер.  Це сталось 14 липня 1808 року. Документи стверджують, що „смертю натуральною”.

Приятель покійного, київський катедральний Протоієрей та відомий проповідник Леванда мусів виклопотати дозвіл на пристойний похорон „політично неблагодійної людини”. Похований він був на Щекавицькому кладовищі.  В похороні клмпозитора брали участь студенти Академії та шанувальники його таланту.   Місце могили згодом загубилось.

На вічну пам’ять закатованого російським царизмом сина у 1811 році батько Лук’ян вирізьбив іконостас для Борисо-Глібської церкви. Під цим іконостасом стояла домовина також закатованого царями та псарями Тараса Шевченка.  Чи не про трагічну долю Артема Веделя думав великий Кобзар, пишучи: